Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Наступним етапом стала поява сіней – спочатку дуже простих, зроблених із приставлених до стіни жердок, вкритих дерном чи шаром трави, а згодом – надійніших. В українських помешканнях сіни є холодним, неопалюваним приміщенням.

Приблизно від середини XIX ст. з’явилося так зване трикамерне житло: хата – сіни – комора.

Традиційне житло. Гуцульщина

Проте були різні варіанти житла, наприклад у Закарпатті відомі двокамерні житла – вони складалися з двох приміщень з окремими входами знадвору (хати з піччю й комори).

У центральних районах галицької частини Бойківщини побутував варіант, де житлове приміщення розташовувалося між сіньми та коморою (комора – хата – сіни). На Гуцульщині, Покутті та в деяких інших місцевостях поширеним було житло, яке складалося з двох житлових кімнат, розділених сіньми (хата – сіни – хата). На Волині та Поліссі приблизно від середини XIX ст. у заможних селян поширилося житло типу сіни – хата – хата; комора – сіни – хата – хата.

Окрім того, поліщуки нерідко виділяли в сінях приміщення для зберігання овочів, солінь і картоплі – стебку, яку під час морозів обігрівали жаром, насипаним у старі чавунні посудини.

Приблизно з XIX ст. у селянський побут деяких регіонів України поступово ввійшло приміщення ванькир, яке облаштовували в житловій кімнаті за допомогою перегородки та використовували як кухню, оскільки там стояла піч. Нерідко за тильною стіною житлової кімнати облаштовували комору. Такі житла (хата/комора – сіни – хата/комора) зводили заможні гуцули, а також населення Покуття й Лемківщини.

Великі сім’ї мали нерідко для збільшення житлової площі переобладнували комору або добудовували нове приміщення.

…найважливішим елементом українського інтер’єру була вариста піч? Вона замінила в українській хаті відкрите вогнище.

Традиційне житло. Поділля

Вариста піч розташовувалася в передньому куті хати справа від дверей біля напільної та сінешньої стін. Вона добре обігрівала житлове приміщення, у ній добре було готувати їжу – пекти, варити, тушкувати, сушити. На печі спали діти і найстарші члени родини. Піч займала приблизно четверту частину хати. Її устя було обернене до фасадної стіни (лише на Лемківщині пічний отвір виходив до причілкової стіни).

За курного опалення піч не була обладнана димозбірником (комином), і дим виходив з устя до кімнати, а звідти – крізь отвір у стелі або прочинені двері в сіни й назовні. Згодом, за «півкурного» опалення, над устям печі прилаштовували димозбірник. Він відводив дим крізь отвір у сінешній стіні («каглу») або в стелі в сіни чи на горище. А опалення «по-білому», яке виникло значно пізніше, полягало в тому, що дим за допомогою димозбірника й комина, зробленого в сінях або на горищі, повністю виходив із хати.

Традиційне житло. Полісся

У Карпатах та на Поліссі «курне» опалення використовували і в першій половині XX ст., а на Поділлі, Покутті, у Середньому Подніпров’ї про нього забули ще в XIX ст.

У хаті облаштовували покуть («божий кут»), де розвішували образи й рушники. Під образами вздовж чільної та причілкової стін розташовували широкі лави. Простір між піччю та причілковою стіною займав піл. Ліворуч від дверей у кутку ставили полицю для посуду – мисник, або судень.

…на Поліссі та в Карпатах дотепер зводять дерев’яні зрубні житла з хвойних порід і буку? В інших регіонах України внаслідок знищення лісів і, відповідно, високої вартості деревини приблизно з XIX ст. переважає каркасне житло.

Традиційне житло. Середня Наддніпрянщина

Споруди будували переважно з деревини. На півночі лісостепу дерев’яний каркас заповнювали деревиною й глиносоломою, на півдні – «плетінням» (лозою, очеретом, глиносоломою). У Правобережній Україні проміжки між вертикальними стовпами каркаса заповнювали вставленими горизонтально в пази дерев’яними горбилями («риглями», «дилями»). На Лівобережжі переважало вертикальне заповнення каркасу («сторчівка», «сторч»). Стіни каркасного житла обмазували з обох боків глиною та білили.

У лісостепу й степу плетені стіни каркасного житла обмазували товстим шаром глиносоломи, а потім білили. У степових районах також були поширені житла з безкаркасними стінами, тобто зведені з глиносолом’яних вальків, глинолиті, з цегли-сирівця або з природного каменю (ракушняку, солонцю).

Стеля української хати трималася на товстій поперечній або поздовжній балці («сволоку», «трагарі») чи їхній комбінації. Сволок був необхідний у зв’язку з давньою традицією присипати стелю хати товстим шаром піску, що сприяло утепленню. Його українці, як і інші слов’янські народи, прикрашали різьбою й розписом, який, зокрема, містив відомості про те, хто й коли звів будівлю, а також знаки, що, за віруваннями мешканців оселі, відлякували все лихе (хрести, символи сонця, землі, пророслого зерна тощо). На Поліссі